Джинкс живе заради того, щоб сіяти хаос, не замислюючись про наслідки, залишаючи позаду себе тільки безлад і паніку. Вона імпульсивна, трохи божевільна і більше всього на світі ненавидить нудьгу. Природно, що Джинкс вирішила організувати невеликий філіал пекла в самому нудному (на її думку) місці на світі - в Пілтовері. Вона з радістю взялася за справу, користуючись арсеналом смертоносних іграшок, влаштовуючи яскраві і оглушливі вибухи, що вводили у шок невдах - поліцейських. Рука закону ніяк не може дотягнутися до Джинкс , улюбленою грою якої стали знущання над пілтоверскімі поліцейськими - особливо над Вай.

Пілтовер здавна відомий як Місто прогресу - місце , в якому правлять мир і порядок . Але безтурботність його існування випарувалася з появою злочинниці , подібної до якої ще не бувало. Таємнича хуліганка організувала серію руйнівних витівок, які загрожували благополуччю всього міста. Жителів Пілтовера охопило сум'яття - вони не пам'ятали таких злочинів за всю історію міста.

У міру того як у місті відбувалися абсурдні і безглузді злодіяння , все частіше стали з'являтися донесення про таємничу дівчини, що стоїть за ними. Ніхто не знав, звідки вона взялася - хтось впізнавав в її зброї хекстек Пілтовера, хтось говорив, що вона одягається по заунскій моді. Її справжнього імені ніхто не знав, але в народі вона стала відома як Джинкс.

Джинкс не думала угамовуватися, і Кейтлін - шериф Пілтовера - оголосила надзвичайний стан, організувавши полювання по всьому місту. Джинкс відповіла у своєму стилі: скарбниця Пілтовера, найбільш охороняєма будівля в місті, покрилася карикатурами на Вай, на яких були вказані дата і час передбачуваного нальоту. Тим самим Джинкс кинула виклик Пілтоверскому миротворцю , ніби кажучи: "Зупини мене ... якщо зможеш".

Вай була налаштована рішуче. У призначений час вона стояла біля будівлі скарбниці, уважно спостерігаючи за всім навколо. Джинкс стримала слово, з'явившись, як зазвичай, з посмішкою на обличчі ... яка не віщувала нічого доброго. Не бажаючи упустити шанс посадити злочинницю до в'язниці, Вай погналася за нею, пробивши стіни сховища одну за одною. Джинкс була невловима - вибух слідував за вибухом під акомпанемент її божевільного сміху. Зрештою Вай загнала її в кут, але Джинкс була не з тих, хто здається на милість переможця. Не припиняючи сміятися, вона випустила шквал ракет, обваливши всю будівлю на голову собі і Вай.

Вай вижила, але до того часу, як їй вдалося вибратися з-під завалу, Джинкс і слід прохолов. Ні єдиної унції золота не пропало зі зруйнованої скарбниці - замість цього злочинниця залишила прощальну записку для своєї улюбленої захисниці правосуддя. Тріщини в руїнах склалися в слова, виразно видні на тлі пілтоверского неба: "Ти ніколи мене не впіймаєш ". Читаючи, Вай чула далекий сміх свого нового заклятого ворога, а місто повільно занурювався в темряву - вперше за всю свою історію.



Люціан озброєний древніми пістолетами, наділеними великою силою, і неухильно дотримується своєї місії - захищати світ від мерців. Він ніколи не вагається, навіть перед обличчям моторошного жаху, знищуючи його потоком очисного вогню. Люціан поодинці слідує своєму скорботному шляху, звільняючи душі, заточені в тіла живих мерців. Одна з цих душ належить його єдиній коханій.

Здавалося, Люціан і його дружина Сенна були вирізані з однієї і тієї ж породи каменю - як і їх пістолети-близнюки. Роками вони билися зі злом, що населяють Рунтерру, освітлюючи найтемніші куточки і очищаючи тих, кого поглинув морок. Вони були втіленням чесноти: Сенна без тіні сумніву слідувала обраному шляху, а доброта Люціана зігрівала серця врятованих. Вони були віддані і нерозлучні - дві частини одного цілого.

Люціан і Сенна бачили чимало жахів, здатних зламати будь-якого воїна, але ніщо не могло зрівнятися з створіннями темряви, що таїлися в глибині Похмурих островів. Коли примарні мешканці цього проклятого місця стали з'являтися по всій Рунтеррі, Люціан і Сенна почали невтомно вистежувати і вбивати їх. Це була важка і небезпечна праця, але безстрашне подружжя незмінно здобувало перемогу - поки не зустріли Треша, Пожинателя душ. Люціан і Сенна і раніше зустрічалися з такими істотами, але ніхто не міг зрівнятися з Вартовим ланцюгів в хитрості і жорстокості. Бій був важким, а його результат - трагічним: на превеликий жах Люціана Треш обманом заманив Сенну в пастку і уклав її душу в примарну темницю. Ніщо вже не могло повернути її звідти. Вперше за весь час Люціан залишився один.
Страж ланцюгів відняв у Люціана половину серця, нажив собі і своєму племені страшного ворога. Тепер Люціан не знайде спокою, поки не зітре всіх мерців з Рунтерри. Щоб вшанувати пам'ять Сенни, він узяв її зброю і присягнувся завершити їх спільну місію. За допомогою стародавньої сили вогню Люціан знищує неупокоенних з Похмурих островів і звільняє з душі. Він знає, що душа Сенни втрачена назавжди, але сподівається одного разу принести їй вічний спокій.

'Подякуй мені. Вбиваючи тебе, я звільняю твою душу від вічної муки '. Люціан


Атрокс - легендарний воїн, один з п'ятьох, що залишилися з давньої раси, відомої як Даркін. Він володіє своїм масивним клинком з витонченістю і грацією, прорубуючись крізь легіони ворогів в манері, яка може заворожити будь-якого спостерігача. З кожним поваленим ворогом, клинок Атрокса, нібито живий, впивається їх кров'ю, посилюючи свого господаря і вливаючи нові сили в його кровожерну і елегантну жниво-різанину.
Найперші перекази про Атрокса такі ж давні, як сама історія. Вони розповідають про стародавні часи війни між двома фракціями, які іменувалися "Протекторат" і "Маглорди". З часом, сторона Маглордів здобула кілька блискучих перемог над супротивниками, поставивши їх на межу повного знищення і розтоптавши їх гордість навіки. У запалі фінальної сутички, командування Протекторату виявила своїх солдатів змученими, позбавленими хорошого обмундирування та поступливими у кількості противнику. Вони готувалися до неминучої поразки.
Коли надія здавалась втрачена, Атрокс з'явився у лавах Протекторату. Всього парою слів він змусив солдатів боротися до останнього, а потім сам кинувся в бій. Його присутність надихнула зневірених воїнів. Спочатку вони могли лише в страху спостерігати, як невідомий воїн прорубується крізь ряди супротивників, його тіло і меч рухалися в унісон, немов одне ціле. Незабаром солдати Легіону відчули себе переповненими невгамовним жагою битви. Вони кинулися в бій за Атроксом і кожен бився з силою подібної  силі десяти воїнів. Так була здобута перемога, яка здавалася неймовірною.
Коли битва завершилася, Атрокс зник, але новонабута воїнами Протекторату лють не пропала разом з ним. Їх разюче прагнення битви призвело до ще однієї блискучої перемоги, перш ніж солдати повернулися додому тріумфаторами. Співвітчизники вітали їх, як героїв, адже вони врятували цілу цивілізацію від зникнення, але незважаючи на це, темрява оселилася в душі кожного з воїнів. Щось всередині них змінилося. Радість від здобутої перемоги згасла з часом, поступившись місцем кошмарним спогадам: всі героїчні діяння насправді були кривавими злочинами, які вони творили власними руками.
Сказання про Атрокса існують у багатьох цивілізаціях. Ходять чутки, що його присутність вплинула на результат найбільших воєн в історії. Хоча Атрокса і згадують як рятівника, що приходить у важкі часи, його справжня спадщина наповнила Валоран розбратами і конфліктами.

"Хтось б'ється заради слави, хтось заради перемоги. Головне - битва!" - Атрокс



Магія Лісандри справжнє втілення могутності льоду, і швидше темна його сторона. Завдяки силі її темного льоду, вона здатна не тільки заморожувати, але і пронизувати й крушити своїх супротивників. Серед живущих в страху сіверян, вона відома, як "Крижана Відьма." Все, що про неї говорять це лише верхівка айсберга жаху, правда в тому, що Лісандра продала душу силам природи, щоб встановити на землі вічне царювання льоду, льодовиковий період.

Кілька сторіч тому, в обмін на силу і владу, Лісандра продала свій рід заради поплічників темряви, відомих, як Доглядачі Льоду (Frozen Watchers). З тих пір кров у її венах охолола. Зі своїми сподвижниками і силою Доглядачів, могутня відьма блукала по світу. Разом з тим як поширюється влада її імперії, все навколо огортає мороз, і вічні льоди покривають землю. Коли герої давнини здобули перемогу над доглядачем, Лісандра не втратила віру і пообіцяла підготувати землю для їх наступного приходу.
Лісандра ретельно замела за собою всі сліди і стерла все, що могло б нагадувати про доглядача. Використовуючи чорну магію, вона прийняла людську подобу, вона розчинилася в натовпі людей. З покоління в покоління вона намагалася змінити історію Фрелйорда, і їй вдалося зробити це. Зараз колись могутні Доглядачі, стали лише страшилкою, якою лякають дітей. Як виявилося, цього було недостатньо-Лісандрі знадобилася армія.

Вона направила свою холодну руку на Фростгард. Лісандра знала, що їй просто так не вдасться заволодіти Фростгардом, і на це підуть століття, але вона не збиралася просто так здаватися. Вона вбила лідера Фростгарда і прийняла його вигляд. Потім вона стала поступово, день за днем міняти традиції великого роду й отруювати свідомість людей. Коли її людська оболонка постаріла, вона підлаштувала свою смерть, а потім вбила свою наступницю, щоб заволодіти її тілом. З кожним поколінням Фростгард обростав льодом все більше і більше, а його жителі ставали злішими і жадібнішими. Люди досі вірять, що їх великий лідер захищає стіни міста від великого зла - Крижаної відьми, а в дійсності вони служать їй і готують підгрунтя для величного повернення Доглядачів.

Лісандра впевнена, що коли впаде людський рід, світ огорне вічна мерзлота.

"Закрий очі і дай холоду оволодіти тобою." - Лісандра



Зак є результатом заунського експерименту для виробництва генетико-інженерних суперсолдатів - Zaun Amorphous Combatant. Поєднання грубої сили з безмежною гнучкістю, він є універсальним солдатом: творчий боєць, який стрибає через перешкоди і розчавлює своїх ворогів в падінні. Хоча він був створений в лабораторії зброї, Зак був врятований і прийнятий двома люблячими батьками, які виховували його, щоб він був доброю і дружньою дитиною. Йшли роки, він виріс, щоб стати героєм, який поклявся захищати звичайних, мирних жителів Зауна.

Давним-давно, два заунські вчені розробили органічні речовини, які можуть витримувати екстремальні умови, мимовільно змінювати свою біологічну структуру, а також генерувати величезну кількість кінетичної сили. Вчені побачили, що невелике створіння, яке виросло з маленьких крапель, реагувало на їх присутність. Створіння підходило ближче коли вони його кликали, і втікало коли вони співали. Пара почала бачити більше, ніж експеримент, вони побачили маленьку дитину, наповнену любов'ю і радістю.

Після тестування прототипу одного вечора, вчені помістили краплю назад у свою клітку. Він зігнувся і здригнувся в кутку, з виразним сумом. У той момент, пара зрозуміла, що їх улюблене створення бажало вільного життя за межами лабораторії. Вони настільки полюбили це створіння, що не змогли дозволити іншим зробити з нього зброю. Чоловік і дружина втекла з молодою краплею, замінивши його кличку - Zaun Amorphous Combatant - на ім'я Зак. В тихому районі недалеко від міста Заун, вчені ростили Зака як власну дитину.

Зак завжди відрізнявся від інших дітей. Розуміючи всю силу Зака, пара навчила його відрізняти правильне від неправильного і використовувати свої дари відповідально. Завдяки турботи і любові своїх люблячих батьків, Зак жив мирною, щасливою дитиною.

Його дитинство закінчилося, коли вчені з заунської лабораторії, нарешті, знайшли Зака. Вчени так і не вдалося відтворити життєздатну формулу , і тому вони не покидали пошуки. Коли вони розшукали сім'ю, вони пригрозили розірвати його на частини. Вчені викрали батьків Зака і зажадали, щоб ті допомогли в його вистежуванні та затримані. Охоплений страхом втратити свою свободу і сім'ю, Зак розчепив кожну унцію своєю енергії і маси в перший раз. Він підкорився вченим і повернув своїх батьків додому. З тих пір, Зак присягнувся захищати всіх звичайних людей, яким загрожує небезпека. Він був створений, щоб сіяти зло, а тепер він несе людям добро.

"Навіть якщо у вас немає хребта, вам все одно доведеться постояти за себе" - Зак