Джинкс живе заради того, щоб сіяти хаос, не замислюючись про наслідки, залишаючи позаду себе тільки безлад і паніку. Вона імпульсивна, трохи божевільна і більше всього на світі ненавидить нудьгу. Природно, що Джинкс вирішила організувати невеликий філіал пекла в самому нудному (на її думку) місці на світі - в Пілтовері. Вона з радістю взялася за справу, користуючись арсеналом смертоносних іграшок, влаштовуючи яскраві і оглушливі вибухи, що вводили у шок невдах - поліцейських. Рука закону ніяк не може дотягнутися до Джинкс , улюбленою грою якої стали знущання над пілтоверскімі поліцейськими - особливо над Вай.

Пілтовер здавна відомий як Місто прогресу - місце , в якому правлять мир і порядок . Але безтурботність його існування випарувалася з появою злочинниці , подібної до якої ще не бувало. Таємнича хуліганка організувала серію руйнівних витівок, які загрожували благополуччю всього міста. Жителів Пілтовера охопило сум'яття - вони не пам'ятали таких злочинів за всю історію міста.

У міру того як у місті відбувалися абсурдні і безглузді злодіяння , все частіше стали з'являтися донесення про таємничу дівчини, що стоїть за ними. Ніхто не знав, звідки вона взялася - хтось впізнавав в її зброї хекстек Пілтовера, хтось говорив, що вона одягається по заунскій моді. Її справжнього імені ніхто не знав, але в народі вона стала відома як Джинкс.

Джинкс не думала угамовуватися, і Кейтлін - шериф Пілтовера - оголосила надзвичайний стан, організувавши полювання по всьому місту. Джинкс відповіла у своєму стилі: скарбниця Пілтовера, найбільш охороняєма будівля в місті, покрилася карикатурами на Вай, на яких були вказані дата і час передбачуваного нальоту. Тим самим Джинкс кинула виклик Пілтоверскому миротворцю , ніби кажучи: "Зупини мене ... якщо зможеш".

Вай була налаштована рішуче. У призначений час вона стояла біля будівлі скарбниці, уважно спостерігаючи за всім навколо. Джинкс стримала слово, з'явившись, як зазвичай, з посмішкою на обличчі ... яка не віщувала нічого доброго. Не бажаючи упустити шанс посадити злочинницю до в'язниці, Вай погналася за нею, пробивши стіни сховища одну за одною. Джинкс була невловима - вибух слідував за вибухом під акомпанемент її божевільного сміху. Зрештою Вай загнала її в кут, але Джинкс була не з тих, хто здається на милість переможця. Не припиняючи сміятися, вона випустила шквал ракет, обваливши всю будівлю на голову собі і Вай.

Вай вижила, але до того часу, як їй вдалося вибратися з-під завалу, Джинкс і слід прохолов. Ні єдиної унції золота не пропало зі зруйнованої скарбниці - замість цього злочинниця залишила прощальну записку для своєї улюбленої захисниці правосуддя. Тріщини в руїнах склалися в слова, виразно видні на тлі пілтоверского неба: "Ти ніколи мене не впіймаєш ". Читаючи, Вай чула далекий сміх свого нового заклятого ворога, а місто повільно занурювався в темряву - вперше за всю свою історію.



Люціан озброєний древніми пістолетами, наділеними великою силою, і неухильно дотримується своєї місії - захищати світ від мерців. Він ніколи не вагається, навіть перед обличчям моторошного жаху, знищуючи його потоком очисного вогню. Люціан поодинці слідує своєму скорботному шляху, звільняючи душі, заточені в тіла живих мерців. Одна з цих душ належить його єдиній коханій.

Здавалося, Люціан і його дружина Сенна були вирізані з однієї і тієї ж породи каменю - як і їх пістолети-близнюки. Роками вони билися зі злом, що населяють Рунтерру, освітлюючи найтемніші куточки і очищаючи тих, кого поглинув морок. Вони були втіленням чесноти: Сенна без тіні сумніву слідувала обраному шляху, а доброта Люціана зігрівала серця врятованих. Вони були віддані і нерозлучні - дві частини одного цілого.

Люціан і Сенна бачили чимало жахів, здатних зламати будь-якого воїна, але ніщо не могло зрівнятися з створіннями темряви, що таїлися в глибині Похмурих островів. Коли примарні мешканці цього проклятого місця стали з'являтися по всій Рунтеррі, Люціан і Сенна почали невтомно вистежувати і вбивати їх. Це була важка і небезпечна праця, але безстрашне подружжя незмінно здобувало перемогу - поки не зустріли Треша, Пожинателя душ. Люціан і Сенна і раніше зустрічалися з такими істотами, але ніхто не міг зрівнятися з Вартовим ланцюгів в хитрості і жорстокості. Бій був важким, а його результат - трагічним: на превеликий жах Люціана Треш обманом заманив Сенну в пастку і уклав її душу в примарну темницю. Ніщо вже не могло повернути її звідти. Вперше за весь час Люціан залишився один.
Страж ланцюгів відняв у Люціана половину серця, нажив собі і своєму племені страшного ворога. Тепер Люціан не знайде спокою, поки не зітре всіх мерців з Рунтерри. Щоб вшанувати пам'ять Сенни, він узяв її зброю і присягнувся завершити їх спільну місію. За допомогою стародавньої сили вогню Люціан знищує неупокоенних з Похмурих островів і звільняє з душі. Він знає, що душа Сенни втрачена назавжди, але сподівається одного разу принести їй вічний спокій.

'Подякуй мені. Вбиваючи тебе, я звільняю твою душу від вічної муки '. Люціан


Атрокс - легендарний воїн, один з п'ятьох, що залишилися з давньої раси, відомої як Даркін. Він володіє своїм масивним клинком з витонченістю і грацією, прорубуючись крізь легіони ворогів в манері, яка може заворожити будь-якого спостерігача. З кожним поваленим ворогом, клинок Атрокса, нібито живий, впивається їх кров'ю, посилюючи свого господаря і вливаючи нові сили в його кровожерну і елегантну жниво-різанину.
Найперші перекази про Атрокса такі ж давні, як сама історія. Вони розповідають про стародавні часи війни між двома фракціями, які іменувалися "Протекторат" і "Маглорди". З часом, сторона Маглордів здобула кілька блискучих перемог над супротивниками, поставивши їх на межу повного знищення і розтоптавши їх гордість навіки. У запалі фінальної сутички, командування Протекторату виявила своїх солдатів змученими, позбавленими хорошого обмундирування та поступливими у кількості противнику. Вони готувалися до неминучої поразки.
Коли надія здавалась втрачена, Атрокс з'явився у лавах Протекторату. Всього парою слів він змусив солдатів боротися до останнього, а потім сам кинувся в бій. Його присутність надихнула зневірених воїнів. Спочатку вони могли лише в страху спостерігати, як невідомий воїн прорубується крізь ряди супротивників, його тіло і меч рухалися в унісон, немов одне ціле. Незабаром солдати Легіону відчули себе переповненими невгамовним жагою битви. Вони кинулися в бій за Атроксом і кожен бився з силою подібної  силі десяти воїнів. Так була здобута перемога, яка здавалася неймовірною.
Коли битва завершилася, Атрокс зник, але новонабута воїнами Протекторату лють не пропала разом з ним. Їх разюче прагнення битви призвело до ще однієї блискучої перемоги, перш ніж солдати повернулися додому тріумфаторами. Співвітчизники вітали їх, як героїв, адже вони врятували цілу цивілізацію від зникнення, але незважаючи на це, темрява оселилася в душі кожного з воїнів. Щось всередині них змінилося. Радість від здобутої перемоги згасла з часом, поступившись місцем кошмарним спогадам: всі героїчні діяння насправді були кривавими злочинами, які вони творили власними руками.
Сказання про Атрокса існують у багатьох цивілізаціях. Ходять чутки, що його присутність вплинула на результат найбільших воєн в історії. Хоча Атрокса і згадують як рятівника, що приходить у важкі часи, його справжня спадщина наповнила Валоран розбратами і конфліктами.

"Хтось б'ється заради слави, хтось заради перемоги. Головне - битва!" - Атрокс



Магія Лісандри справжнє втілення могутності льоду, і швидше темна його сторона. Завдяки силі її темного льоду, вона здатна не тільки заморожувати, але і пронизувати й крушити своїх супротивників. Серед живущих в страху сіверян, вона відома, як "Крижана Відьма." Все, що про неї говорять це лише верхівка айсберга жаху, правда в тому, що Лісандра продала душу силам природи, щоб встановити на землі вічне царювання льоду, льодовиковий період.

Кілька сторіч тому, в обмін на силу і владу, Лісандра продала свій рід заради поплічників темряви, відомих, як Доглядачі Льоду (Frozen Watchers). З тих пір кров у її венах охолола. Зі своїми сподвижниками і силою Доглядачів, могутня відьма блукала по світу. Разом з тим як поширюється влада її імперії, все навколо огортає мороз, і вічні льоди покривають землю. Коли герої давнини здобули перемогу над доглядачем, Лісандра не втратила віру і пообіцяла підготувати землю для їх наступного приходу.
Лісандра ретельно замела за собою всі сліди і стерла все, що могло б нагадувати про доглядача. Використовуючи чорну магію, вона прийняла людську подобу, вона розчинилася в натовпі людей. З покоління в покоління вона намагалася змінити історію Фрелйорда, і їй вдалося зробити це. Зараз колись могутні Доглядачі, стали лише страшилкою, якою лякають дітей. Як виявилося, цього було недостатньо-Лісандрі знадобилася армія.

Вона направила свою холодну руку на Фростгард. Лісандра знала, що їй просто так не вдасться заволодіти Фростгардом, і на це підуть століття, але вона не збиралася просто так здаватися. Вона вбила лідера Фростгарда і прийняла його вигляд. Потім вона стала поступово, день за днем міняти традиції великого роду й отруювати свідомість людей. Коли її людська оболонка постаріла, вона підлаштувала свою смерть, а потім вбила свою наступницю, щоб заволодіти її тілом. З кожним поколінням Фростгард обростав льодом все більше і більше, а його жителі ставали злішими і жадібнішими. Люди досі вірять, що їх великий лідер захищає стіни міста від великого зла - Крижаної відьми, а в дійсності вони служать їй і готують підгрунтя для величного повернення Доглядачів.

Лісандра впевнена, що коли впаде людський рід, світ огорне вічна мерзлота.

"Закрий очі і дай холоду оволодіти тобою." - Лісандра



Зак є результатом заунського експерименту для виробництва генетико-інженерних суперсолдатів - Zaun Amorphous Combatant. Поєднання грубої сили з безмежною гнучкістю, він є універсальним солдатом: творчий боєць, який стрибає через перешкоди і розчавлює своїх ворогів в падінні. Хоча він був створений в лабораторії зброї, Зак був врятований і прийнятий двома люблячими батьками, які виховували його, щоб він був доброю і дружньою дитиною. Йшли роки, він виріс, щоб стати героєм, який поклявся захищати звичайних, мирних жителів Зауна.

Давним-давно, два заунські вчені розробили органічні речовини, які можуть витримувати екстремальні умови, мимовільно змінювати свою біологічну структуру, а також генерувати величезну кількість кінетичної сили. Вчені побачили, що невелике створіння, яке виросло з маленьких крапель, реагувало на їх присутність. Створіння підходило ближче коли вони його кликали, і втікало коли вони співали. Пара почала бачити більше, ніж експеримент, вони побачили маленьку дитину, наповнену любов'ю і радістю.

Після тестування прототипу одного вечора, вчені помістили краплю назад у свою клітку. Він зігнувся і здригнувся в кутку, з виразним сумом. У той момент, пара зрозуміла, що їх улюблене створення бажало вільного життя за межами лабораторії. Вони настільки полюбили це створіння, що не змогли дозволити іншим зробити з нього зброю. Чоловік і дружина втекла з молодою краплею, замінивши його кличку - Zaun Amorphous Combatant - на ім'я Зак. В тихому районі недалеко від міста Заун, вчені ростили Зака як власну дитину.

Зак завжди відрізнявся від інших дітей. Розуміючи всю силу Зака, пара навчила його відрізняти правильне від неправильного і використовувати свої дари відповідально. Завдяки турботи і любові своїх люблячих батьків, Зак жив мирною, щасливою дитиною.

Його дитинство закінчилося, коли вчені з заунської лабораторії, нарешті, знайшли Зака. Вчени так і не вдалося відтворити життєздатну формулу , і тому вони не покидали пошуки. Коли вони розшукали сім'ю, вони пригрозили розірвати його на частини. Вчені викрали батьків Зака і зажадали, щоб ті допомогли в його вистежуванні та затримані. Охоплений страхом втратити свою свободу і сім'ю, Зак розчепив кожну унцію своєю енергії і маси в перший раз. Він підкорився вченим і повернув своїх батьків додому. З тих пір, Зак присягнувся захищати всіх звичайних людей, яким загрожує небезпека. Він був створений, щоб сіяти зло, а тепер він несе людям добро.

"Навіть якщо у вас немає хребта, вам все одно доведеться постояти за себе" - Зак



Quinn and Valor є елітної команди рейнджерів. З арбалетом і кігтями, вони беруть на себе найнебезпечніші місії своєї країни глибоко всередині ворожої території, від швидкої розвідки до летальних ударів. Нерозривний зв'язок пари є смертельною на полі бою, залишивши супротивників сліпим і пронизаними стрілами задовго до того, як вони зрозуміють, проти кого вони борються: не один, а дві Демасіанські легенди.

Ще молодою дівчиною, Quinn палала жагою пригод зі своїм братом-близнюком. Вони мріяли стати лицарями, але жили тихим, скромним життя в сільських околицях Демасії. Разом вони уявляли собі тріумфальні битви в далеких землях, захопивши славу свого короля і вбиваючи ворогів в ім'я Демасіанського правосуддя. Коли їхні мрії вже не могли задовольнити їх душі воїнів, вони вирушили в пустиню в пошуках справжньої небезпеки. Одним з таких пошуків перетворився в трагедію, коли страшний випадок позбавив життя її брата. Охоплена горем, Quinn кинула її мрію стати лицарем. У річницю її втрати, Quinn набралася сміливості, щоб повернутися до місця трагедії. На її подив, вона виявила пораненого Демасіанського орла на місці смерті її брата - рідкісний і красивий птах, якого довгий час вважали вимерлим. Quinn доглядала птаха і росла разом з ним, між ними створився глибокий зв'язок. Вона бачила такі ж якості в її новому другу, які жили у її брата, і тому вона дала йому ім'я Valor - Доблесть. Пара знайшла силу один в одному, і разом вони переслідували мрію, від якою Quinn колись відмовилася. Демасіанська армія ніколи не бачив героїв, таких як Quinn і Valor. Їх смертельні навички швидко вирізнили їх серед інших юнаків їх рангу і віку, але багато хто ще сумнівався. Як змогла юна дівчина, навіть з такою потужною істотою на її стороні, відмазатися від років військової підготовки? Quinn і Valor проявили себе на одній важливій місії, вистежування Ноксіанського вбивці, який вирізав цілий батальйон Демасії. Коли вони притягнули його до відповідальності, вони, нарешті, отримали захоплені погляди і повагу від свого народу. Разом Quinn і Valor будуть боротися з будь-якою загрозою, щоб захистити свій любий дім. 

"Більшість солдатів покладаються тільки на свою зброю. Але не багато покладаються одине на одного". -Quinn



Треш –це сплетений жнець, ланцюги якого захоплюють у пастку душі живих. Хвилина вагання при погляді на його примарне обличчя – і ти розумієш, що виходу немає. На своєму шляху він залишає спорожнілі трупи, їхні вільні душі розірвані і захоплені у в у кволому зеленому світлі його ліхтаря. Хранитель ланцюгів відчуває садистську радість від знущання над своїми жертвами, як до, так і після їх смерті. Його похмуре завдання не завершиться ніколи - він скидається по землі в пошуках все більш рішучих духів, щоб розплутати їх.

Треш вирізає обережні, зумисні шляхи через Валоран. Він підбирає свою жертву індивідуально, в свою чергу присвячуючи всю свою увагу на кожну душу окремо. Він ізолює їх та грається з ними, поступово розмиваючи їхню свідомість своїм збоченим гумором, що зводить з розуму. Коли Треш проявляє інтерес до душі, він не пом'якшиться, поки не заволодіє нею. Після цього Треш тягне захоплених на Острів Тіней, де їх очікує неймовірно жахлива доля. В цьому ціль його життя.

Мало що відомо про минуле Хранителя ланцюгів – багато деталей його існування живуть лише в дитячих віршиках і казках біля багаття. Вони розповідають нам про тюремника-садиста з минулих століть, що мав велике задоволення від катування своїх підопічних. Наполегливий і жорстокий, він використовував різні методи, щоб зламати свідомість своїх жертв, перш ніж їх тіла помирали від його жахливого умислу. Ланцюги були основними інструментами терору тюремника. Їх пронизливі подряпини відмічали його жахливий підхід і обіцяли агонії для тих, хто відвідав його. Його темні царювання йшли беззаперечно, допоки його ув’язнені не втекли під час масових заворушень. Вони розгромили його і без церемонії чи докорів сумління повісили його на власних ланцюгах. Так почалася існування одної іх найжахливіших примар - Треш.

Тепер Треш скидається по землі, залишивши після себе слід жаху та відчаю. Він прагне сильнішої душі. Тільки тоді, коли він зламає волю найбільш стійких воїнів Валорану,тоді він нарешті отримає те, що йому потрібно.


«Існують лише декілька речей, що бадьорять як захоплення душі, шматок за шматком." - Треш




Намі  - джерело первісної енергії океану. Вона вивчає його містичні цілющі властивості, і бере під контроль неприборкану силу припливів і відливів. Хоча багато хто сумнівався в ній, Нами вистачило сміливості і рішучості взяти на себе цю небезпечну місію, коли інші відмовилися. Тепер її люди вірять, що вона - Прикликач Хвиль - обрана, якій судженно виконати місію, необхідну для виживання її раси.

 Священний обов'язок Прикликача Хвиль в тому, щоб здобути місячний камінь, потужний об'єкт, який можна знайти тільки у верхніх течіях на поверхні світу. Її народ, Мараї, покладаються на світло місячного каменя, який захистить їх від жахів глибин. Однак сили каменю вистачає лише на одну сотню років. Перш ніж його світло згасне, Прикликач Хвиль повинен зробити подорож у Велику Безодню, де він знайде глибинну перлину і винесе його на поверхню. Там, в ніч зимового сонцестояння, в сотий рік Прикликач Хвиль здійснює урочистий обмін дарами з Ходячими по Землі. Обмінявши перли на місячний камінь, Прикликач Хвиль забезпечує виживання Мараї на наступне століття.

 

З народження Намі минуло 100 років, але Прикликач Хвиль так і не був знайдений. Без обранця, який здійснить місію, її народу загрожувала катастрофа, але Мараї вірили, що Прикликач явиться. Намі відмовлялася сидіти склавши руки, наполягаючи на тому, що треба рятуватися без Прикликача. Хтось повинен був діяти. Набравшись хоробрості, вона вирішила почати місію сама, і ризикнула відправитися в небезпечну безодню одна. Ніхто не очікував, що вона виживе, але після шести днів боїв з незліченними жахливими створіннями, Намі повернулася з перлиною в руці. Мараї вітали її як нову Прикликачку Хвиль. Намі нічого іншого не залишалося, як відправитися на поверхню і здійснити обмін.

 

Однак коли Намі виплила на поверхню, вона знайшла лише порожній берег. Не один день вона провела в очікуванні в містичній бухті, не знаючи, що робити. У всіх легендах Прикликачів Хвиль, носії місячного каменя ніколи не спізнювалися. Намі стала перед вибором. Вона знала про поверхні світу тільки з казок і чуток, але виживання Мараї залежало від неї. Викликана хвиля винесла її на берег, і Намі почала пошуки місячного каменя і стала першою в своєму роді дослідником світу над океаном. Вона залишила свій будинок позаду і заприсяглася не повертатися, поки не завершить місію Прикликача Хвиль.




Зед - перший ніндзя за 200 років, хто розкрив древні, заборонені техніки. Він кинув виклик клану і наставнику, відрікаючись від балансу і дисципліни, що сковували його все життя. Тепер Зед пропонує силу тим, хто готовий прийняти знання тіні, і вбивав неосвічених сліпців.

 Будучи сиротою, Зед був узятий на навчання до великому майстрові ніндзя. Лише один учень виявився рівним Зеду - син майстра, Шен. Здавалося, Зед ніколи не зможе завоювати милість майстра, так як кожен матч між суперниками закінчувався нічиєю. Розчарування і заздрість штовхали його на пошуки переваги. Молодий ніндзя ризикнув піти в опечатану частину храму, де знайшов багато прикрашену скриньку, від якої віяло небезпекою. Передчуваючи, що всередині знаходяться якісь темні знання, Зед знав, що не повинен відкривати шкатулку, але, тим не менш, заглянув всередину. В одну мить тінь торкнулася його розуму, відкриваючи техніки, які були приховані довгий час. Тепер, озброєний таємним знанням, він кинув виклик Шену, і на цей раз переміг сина майстра. Він очікував похвали і визнання в момент перемоги, але якимось чином майстер дізнався, що Зед використовував заборонені прийоми і вигнав його.

 Принижений ніндзя мандрував протягом багатьох років. Його образа перетворилась в честолюбство, і він почав вчити інших стилю тіней. З ростом його сили, росло коло його послідовників, але він знав, що без шкатулки його техніка не стане досконалою. Одного разу Зед подивився на своїх послідовників і побачив, що його учні - армія. Він привів їх назад в храм і зажадав свою нагороду. Він був здивований, зустрівши біля воріт його старого майстра, який чекав на прихід Зеда. Він прийняв Зеда і його учнів як бажаних гостей. Старий поклав меч до ніг Зеда і оголосив, що як наставник, він зробив помилку, вигнавши свого учня і прирікаючи його зануритися в тіні, замість того, щоб провести по шляху балансу. Старий благав Зеда увійти в храм, знищити шкатулку і привести своїх послідовників до балансу. Темний ніндзя пройшов слідом за майстром всередину. Через мить присутні ніндзя почули повний болю крик Зеда. Незбагненним чином він вийшов неушкоджений і кинув голову майстра до ніг Шена. Закричавши від люті, він наказав своїм послідовникам вбити учнів майстра і захопити шкатулку.

 У той день старий порядок ніндзя впав. Хоча багато студентів загинули, деякі змогли втікти, завдяки героїчним зусиллям Шена. В даний час храм є місцем підготовки для Ордена Тіней. Правила і укази Зедa, як майстра Ордена прості: вдосконалюйте одну техніку і вбивайте всіх ніндзя, що відмовляються прийняти тінь.

 «Баланс є брехня - ми справжні ніндзя» - Зед.





Для Vi, кожна проблема, це ще одна цегляна стіна, яку вона пробиває своїми гігантськими рукавицями. Хоча Vi виросла на неправильній стороні закону, вона тепер використовує її кримінальне минуле, щоб служити поліції Пілтовера. ЇЇ зухвале ставлення, гучні слова та відмови виконувати накази дуже злять її партнершу Caitlyn. Але навіть шериф Пілтовера не може заперечувати, що Vi є безцінним союзником у боротьбі зі злочинністю.


Як дитина, яка зростала в беззаконній околиці Пілтовера, щоб вижити Vi навчилася грабувати і обдурювати. Крадіжки новітніх технологій дали їй не погані знання в області механіки, в той час як життя на вулицях навчило її самостійності. Коли їй було шість, група злочинців взяла її до себе. До одинадцяти років, Vi стала професійним злочинцем і навчилася насолоджуватися цим життям.


Ставлення Vi змінилося, коли рейд на видобувну компанію провалився. Їй прийшлося вибрати, або втікати з своїми спільниками, або спасти невинних шахтарів, які попали в земляну пастку. Vi вирішили зіграти героя. У пошуках шляху до звільнення гірників з-під завалів, вона виявила пошкоджену механічну установка видобутку. Зімпровізувавши, вона зірвала з установки величезні кулаки і модифікувала їх, так з'явилися її рукавиці. Прикріпивши важкий прилад до своїх тендітних рук, молода дівчина зігнула руку і зробила потужний удар по камінню. Сила удару була настільки великою, що стіна просто зірвалася.
Разом з робочими, Vi зникла з місця події. Після цього робота йшла не так, Vi була змушена порвати з її спільниками. Вона повернулася до життя самотнього злочинця, але крала тільки в інших злочинців. Йшли роки, Vi змінювала і покращувала її кулаки, що дозволяло їй з легкістю виривати здобич з рук злочинців. Зрештою, її популярність досягла Caitlyn, знаменитого шерифа Пілтовера. Замість того, щоб найти за що заарештувати VI, Caitlyn запропонувала їй сплатити борг за її кримінальне минуле: працювати пліч о пліч з нею. За її словами, робота, під час якої їй доводиться бити злодіїв, і при цьому їй не потрібно було б бігти від поліції, їй сподобалася. Вона відразу ж погодилася. Caitlyn тепер щосили намагається втримати Vi у своїй команді, а Vi відноситься до наказів Caitlyn як до простих фраз, але, коли вони працюють разом, їх бояться всі порушники закону в Пілтовері.


'' Це ганьба. У мене є два кулаки, але ти маєш лише одне обличчя. '' - Vi